flag Судова влада України

Стара версія сайту | Лист вебмайстру

Історія Новозаводського суду м.Чернігова

Історія в цифрах і фактах: на терезах справедливості

 

         Новозаводський районний суд міста Чернігова на межі свого ювілею – у лютому 2014 року виповнюється чотири десятиліття з часу його створення. В історичному вимірі це зовсім незначний відтинок часу. Втім, якщо вдатися до іншої шкали – обсягу здійсненої роботи, то це тисячі розглянутих справ, це десятки суддів і їхніх помічників, котрі віддали і віддають свої знання, здебільшого помножені на багатий життєвий і професійний досвід, служіння Феміді.

         Першовитоком створення суду був Указ Президії Верховної Ради УРСР, датований 22 грудня 1973 року. «Про утворення районів в деяких містах Української РСР».

         Затим була постанова Уряду, згідно з якою Чернігів розділили на два райони Новозаводський і Деснянський. А так як нова адміністративна одиниця повинна мати всі атрибути державної влади, то, звісно ж, мав бути і суд. У ту пору посади суддів були виборними. А на це теж потрібен був час і рішення облвиконкому.

         Лише наприкінці лютого 1974 року стало відомо, що посади народних судів Новозаводського району займуть Митрофан Іванович Стеченко, Антоніна Іванівна Волкова і Микола Якович Козлов. З 25 лютого 1974 року згадані судді приступили до виконання службових обов’язків. Ця дата вважається днем народження Новозаводського районного суду.

         Тоді ж, у 1974 році, за штатним розписом працювали 3 судді, 4 судових виконавці, а ще секретарі, працівники канцелярії – загалом 15 чоловік.

         Головою суду тривалий час – до 1987 року, працював Митрофан Іванович Стеченко. Маючи юридичну освіту, фронтовий і життєвий досвід, ця людина залишила по собі добрий слід у пам’яті колег.

         З червня 1987 року головувала в райсуді Антоніна Іванівна Волкова, теж фаховий юрист, принциповий керівник. Ним Антоніна Іванівна була до 1999 року.

         У розміреність застійних 70-их 80-ті роки внесли свій прискорений ритм, відтак і соціальну напругу в суспільстві. Звісно ж, хвиля життєвих перемін не обминула і Чернігів. Виникла потреба збільшувати кількість суддів. Тож у 1983 році їх було вже 5, а в середині 90-их додалося ще три. Нині ж, на 1 січня 2013 року, у Новозаводському районному суді працює 13 суддів. Зрозуміло, що й загалом апарат установи збільшився до 55 одиниць.

         Змінювалося життя, змінювалися і категорії справ, які розглядалися в суді. Приміром, у 1974 році переважна більшість справ стосувалися розкрадання соціалістичної власності й хуліганства. Крім позбавлення волі, визначалися такі заходи покарання, як передача засуджених на перевиховання трудовим колективам.

         Значна кількість кримінальних справ розглядалися на виїзних засіданнях. Копії вироків направлялися на обговорення в трудові колективи за місцем роботи засуджених.

         До речі, протягом першого року роботи суд розглянув близько тисячі цивільних справ. Це і поновлення на роботі, й сплата аліментів, і розірвання шлюбу…

         Дієвим заходом реагування на причини, що спонукали злочини, було винесення окремих ухвал. Так, по кримінальних справах винесено 28 ухвал і на всі отримані відповіді. В ті роки народні судді проводили правоосвітню і роз’яснювальну роботу серед населення. Це вечори запитань і відповідей, лекції, бесіди, перевірки роботи товариських судів.

         У переддень незалежності України як держави зросла соціальна напруга, поглибилися руйнівні процеси в економіці, що негативно позначилося на рівні життя громадян. Зросла кількість кримінальних та інших злочинів. Про це свідчить і робота суду за 1990 рік. Так судом було розглянуто 223 кримінальних справи. Винесені вироки розподілилися так: за злочини пов’язані з особистою власністю – 54 справи стосовно 78 осіб, проти розкрадання державного майна – 40 справ (49 осіб), за хуліганство – 27 справ (34 особи).

         У цьому ж році суд розглянув 1347 цивільних справ.

         Ця статистика належить ще до радянського періоду, коли ми жили однією великою багатомільйонною сім’єю. А ось уже в 1994-1995 роках значну кількість цивільних справ складали заяви про стягнення збитків заподіяних діяльністю різноманітних трастових і страхових компаній. З’явилося в нашому житті й таке негативне явище, як невиплата заробітку. Ось люди і пішли в суди з позовами на роботодавців.

         Роки змінювали статистику і категорії справ, їх кількість розглянутих судом. Перенесемося в нове тисячоліття. Ось, скажімо, в 2003 році районний суд розглянув уже 4711 цивільних та 10125 адміністративних справ. У житті з’явилася така пошесть, як наркотики, побільшало злочинів проти власності, проти життя та здоров’я громадян, проти порушення правил дорожнього руху.

         Статистика свідчить, що громадяни України частіше стали використовувати надане їм право звернутися до суду.

         Та в усі роки роботи Новозаводського районного суду м. Чернігова було і залишається незмінним правило здійснювати правосуддя в суворій відповідності із законом, бути принциповим і неупередженим, забезпечувати всім громадянам рівні умови при захисті їхніх інтересів. Ось за цим правилом і працює районний суд, у якого з 1999 року новий керівник – Михайло Іванович Мурашко.

 

Історія в особах: вони були першими

         Ніхто й і здогадатися не міг, що цей скромний, умудрений досвідом чоловік, має таку героїчну фронтову біографію. Пам’ятаєте рядки з відомої пісні «их оставалось только трое из восемнадцати ребят». Так ось одним із тих трьох героїв був уродженець села Козероги Чернігівського району Митрофан Іванович Стеченко.

         У дитинстві хлопчина мало чим вирізнявся з-поміж своїх ровесників. Школа, навчання, робота. Спершу інспектором політосвіти районного відділу народної освіти в Добрянці, затим служба в армії, де й застала Митрофана війна.

         Уже в березні 1942 Митрофан Стеченко, після артилерійського училища, командир батареї. Повернувся додому в 1946 році. За бойові заслуги нагороджений двома орденами Великої Вітчизняної війни, орденом Червоної зірки, медалями.

         У мирні роки спершу працював стажером у народному суді в м. Городня, а затим суддею в Добрянці.

         Ставши на шлях правосуддя, Митрофан Іванович не звернув з нього до виходу на пенсію.

         З грудня 1960 року працює народним суддею Чернігівського міського суду, а з лютого 1974-го зі створенням у місті над Десною двох районів, у результаті виборів став суддею Новозаводського районного суду. Уже наприкінці лютого того ж року рішенням сесії райради М.І.Стеченка затверджено головою суду. На цій посаді Митрофан Іванович перебував до 1987 року. Ті, хто працював з Стеченком, згадують його як товариську, щиру і принципову людину. На жаль, М.І.Стеченко вже відійшов у засвіти, та пам’ять про нього бережуть рідні й колеги.

***

         Антоніна Іванівна Волкова, яка змінила на посту М.І.Стеченка, родом з Куликівщини.

         Трудовий шлях починала з освоєння робітничих професій. Трудолюбиву, активну комсомолку помітили, й незабаром Антоніна вже працювала звільненим секретарем комітету комсомолу Чернігівського заводу синтетичних волокон.

         Цікаво було працювати з молоддю, але жадоба до знань привела комсомольського ватажка в Харківський юридичний інститут. Звідтоді життя повернуло в інше русло. Наприкінці 60-их робота стажером народного судді міського суду Чернігова, а вже в 1970 році Антоніна Іванівна обрана народним суддею.

         У Новозаводському районному суді Волкова попрацювала чотири роки. а затим була робота в органах радянської влади.

         Повернення в суд сталося через п’ять років. І було воно остаточним. З 1990 по 1999 рік А.І.Волкова працювала головою районного суду.

         Де б не працювала Антоніна Іванівна, колеги відмічали її вимогливість, дисциплінованість, відповідальність. А на посаді голови Новозаводського районного суду ще і сповна виявилися організаторські здібності Волкової.

         Вийшовши на заслужений відпочинок, Антоніна Іванівна не полишила активної громадської позиції. А по-іншому вона жити не вміє.

*** 

         З часу створення Новозаводського районного суду його коридори пам’ятають юристів, ветеранів війни і молодих суддів, котрим було і є в кого вчитися вершити правосуддя у суворій відповідності з законом.

         Мова йде про тих, хто вже на заслуженому відпочинку, або ж працює на іншій роботі. Є й такі, що вже відійшли у пам’ять назавжди.

         Хто знав Василя Федоровича ГРИГОР’ЄВА, згадує його як доброго наставника і просто хорошу людину. Родом Григор’єв з Саратовської області. Вивчився на педагога, вчителював. У період війни був командиром танкового взводу. За мужність і відвагу нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни і Червоної зірки, медалями.

         Після перемоги над фашизмом доля закинула Григор’єва на Чернігівщину. Вчителював в Ічні, а затим 13 років працював у райцентрі народним суддею. У 70-ті роки Василя Федоровича покликали в Чернігів. Кілька років працював заступником начальника відділу юстиції облвиконкому.

         Отож прийшов у Новозаводський районний суд, маючи значний життєвий і професійний досвід. Шість років, з 1976 по 1982-ий, В.Ф.Григор’єв здійснював правосуддя.

         Він цілком виправдовував довір’я виборців, був за приклад молодшим колегам.

         З робітника на продовольчій базі починав свій трудовий шлях Іван Дмитрович ЮЩИК.

У середині 60-их років, набувши вищу юридичну освіту, молодий фахівець починав стажером народного судді, затим нотаріусом у Борзнянській нотаріальній конторі. Суддею спершу в Щорсі, а затим у Ріпках Ющик працював у 70-80-их роках. У Новозаводському районному суді Іван Дмитрович трудився з 1982 по 1986 рік.

         Уже зі значним багажем життєвого досвіду прийшов працювати в Новозаводський районний суд і Микола Петрович ЯРОШЕНКО.

         У 60-их роках завідуючий клубом у Жовтневому на Коропщині Микола Ярошенко лише виношував мрію здобути вищу юридичну освіту. Та до здійснення мрії був не один крок. Робота в клубі, служба в армії, навчання в Київському державному університеті. Так сталося, що з одержанням диплому працював інструктором в одному з відділів Чернігівського облвиконкому. Лише з 1976 року суддя Деснянського, а з червня 1982 – Новозаводського районного суду. Та вже через три роки М.П.Ярошенка обрали членом Чернігівського обласного суду.

         Леонід Антонович НЕЧАСНИЙ уродженець Чернігова. Та вчитися спершу в професійно-технічне училище поїхав у Донецьк. У цьому ж місті працював токарем на заводі, затим служив у армії. Ось тоді, вже у зрілі роки, й вирішив опанувати професію юриста. Здійснив мрію в інституті в Харкові.

         Спершу як і годилося працював стажером народного судді в Козельці. З квітня 1976 року Леоніда Антоновича обрано суддею Новозаводського районного суду. Та вже у січні 1979 року Л.А.Нечасний переведений на іншу роботу.

         У Сергія Івановича АФАНАЩЕНКА теж вища юридична освіта. Та починав робітником. Відслуживши в армії, влаштувався судвиконавцем Чернігівського міського суду. А потім робота в міліції. Спершу дільничним інспектором, потім слідчим. Народним суддею обраний у травні 1979 року. З цього часу до грудня 1981 року здійснював судочинство в Новозаводському районному суді, а затим став членом Чернігівського обласного суду.

         Артур Сфартович МАЛАХОВ родом з Казахстану, та вищу освіту здобував у Київському держуніверситеті. Працював і юристконсультантом, й інструктором в органах радянської влади. А з грудня 1986 по грудень 1989 працював суддею Новозаводського районного суду.

         На Житомирській панчішній фабриці почала трудову стежку Світлана Павлівна ЗІНЧЕНКО. Звідти і пішла вчитися в Харків на юриста. Після навчання стажувалася в прокуратурі Ніжина, Деснянського району Чернігова, працювала помічником прокурора, адвокатом. У 2002 році призначена на посаду судді Новозаводського районного суду, де трудилася п’ять років. А вже з травня 2007 року Світлана Павлівна суддя Чернігівського апеляційного суду.

         Не простим був шлях до омріяної професії у Віталія Васильовича ШКОЛЬНОГО. Після закінчення юридичного технікуму в Чернігові працював у ЧВО «Хімволокно», затим курсант пожежно-технічної школи, юристконсультант, стажист прокуратури, помічник прокурора, інструктор в обкомі партії, начальник політвідділу управління внутрішніх справ Чернігівського облвиконкому.

         На відповідальних посадах Віталій Васильович набував досвіду, поглиблював фахові знання. Тож у березні 1990 року обраний на посаду судді Новозаводського районного суду. Указом Президента України від 9 січня 1996 року В.В.Школьний призначений на посаду судді Чернігівського обласного суду.

         Кваліфікацію юриста Людмила Степанівна НАВОЗЕНКО одержала в Харківському юридичному інституті. Попрацювавши консультантом відділу юстиції Чернігівського облвиконкому, Людмила Степанівна була обрана народним суддею Новозаводського райсуду. Це сталося у 1980 році. Сім років, до переводу на роботу в Чернігівський обласний суд, Л.С.Навозенко чинила правосуддя в районі.

         Тетяна Володимирівна ГОРОБЕЦЬ починала з юридичного технікуму. Шлях від юрконсультанта до заступника завідуючого відділом соціального забезпечення Деснянського райвиконкому пройшла за неповні сім років. За цей час закінчила вищий юридичний вуз у Харкові. Має практику й адвокатської діяльності.

         З січня 1998 року суддя Новозаводського районного суду, а вже у серпні 1999 призначена на посаду заступника голови цієї держустанови. З лютого 2006 року Т.В.Горобець продовжує судочинства в Чернігівському апеляційному суді.

         Любов Миколаївна ЛИХУТА практику судді починала в Борзні, до цього попрацювавши стажером народного судді в Ніжині. Домівка – поруч. Народилася і виросла у селі Велика Кошелівка на Ніжинщині. Тож переїзд до Чернігова став помітною подією в житті Любові Лихути. Рішенням сесії облради Л.М.Лихута була обрана суддею Новозаводського райсуду. Сталося це в 1991 році. Та попрацювала лише рік з «хвостиком». Любов Миколаївну обрали членом Чернігівського обласного суду.

         Любов Миколаївна ГРОМ має донецьке коріння. Там і починала трудовий шлях з няні в дитсадку. А закінчивши Харківський юридичний інститут, працювала слідчим в прокуратурі. Потім доля закинула Л.М.Гром у Мурманську область. Там теж знадобилася їй юридична освіта. З 1988 по 1992 рік Любов Миколаївна, повернувшись на Україну, працює прокурором спершу загального, затим слідчого управління Чернігівської обласної прокуратури. З 1992 по 1996 рік суддя Новозаводського районного суду. Після призначена суддею Чернігівського районного суду.

         Валентина Станіславівна ГУБАР родом з Добрянки. Працювала економістом, секретарем-друкаркою у комісії по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом, головним спеціалістом відділу правового захисту в облдержадміністрації, затим в обласній раді й знову в адміністрації.

         Двадцять чотири роки на різних відповідальних посадах, маючи вищу юридичну освіту й великий багаж практики і знань, набуті за роки роботи, Валентина Станіславівна по праву зайняла місце судді в Новозаводському  районі. Попрацювавши п’ять років, була переведена на посаду судді Чернігівського апеляційного суду.

         Олександр Володимирович ДЕМЧЕНКО після закінчення Чернігівського педінституту, працював вихователем у Новгород-Сіверській школі-інтернаті. Затим служба в армії, робота в міліції. А у вересні 1996 році Демченка призначено на посаду судді Новозаводського районного суду м. Чернігова.

         На цій посаді Олександр Володимирович працював до 2000-го року і був переведений суддею Чернігівського обласного суду.

         Ігор Вадимович СУХОРУКОВ родом з Харкова. Там і закінчив юридичний інститут. Після працював слідчим у Чернігівському РВВС. Практику слідчого продовжив в обласному управлінні міліції. А в 1991 році Сухоруков обраний народним суддею Новозаводського райсуду. На цій посаді працював до 1996 року.

         У Світлани Анатоліївни ПАШКІНОЇ за плечима Українська юридична академія в м. Харкові. Стажувалася в Комунарському міському суді Луганської області, потім в Новозаводському в Чернігові. А в січні 1993 року Світлану Анатоліївну обрано народним суддею. Сім років попрацювала в Новозаводському райсуді, а затим С.А.Пашкіну обрали суддею Чернігівського арбітражного суду.

         Закінчивши Чернігівський юридичний коледж Станіслав Анатолійович ОЛІЙНИК пішов служити в армію. Демобілізувавшись, продовжив навчання в Українській юридичній академії в м. Харкові.

         Стажувався в Новозаводському районному суді, працював консультантом в обласному управлінні юстиції. У травні 1996 року Станіслава Анатолійовича призначено на посаду судді Новозаводського районного суду. Цю посаду займав до липня 2001 року.

         Працюючи секретарем Чернігівської фірми побутових послуг «Полісся» Світлана Анатоліївна АКУЛЕНКО мріяла про юридичну освіту. Мрія стала реальністю в 1993 році. Закінчивши Київський держуніверситет імені Шевченка, працювала в управлінні юстиції Чернігівського облвиконкому, затим стажувалася в першій Чернігівській державній нотаріальній конторі.

         У лютому 1996 року призначена на посаду судді Новозаводського районного суду. А вже з квітня 2002 року Світлана Анатоліївна суддя апеляційного суду Чернігівської області.

         Чернігівка Анжела Антонівна СКРИПКА п’ять років здійснювала судочинство в Новозаводському районному суді. До цього працювала секретарем судових засідань, консультантом в цьому ж суді. А в 2001 році Анжелу Антонівну було обрано суддею Чернігівського обласного суду.   

          

Новітня історія в особах: покликані совістю

        Наскільки мудрими і виваженими будуть судові рішення, від цього значно залежить політична й економічна стабільність в Україні. Усвідомлюючи це, колектив Новозаводського районного суду м. Чернігова охороняє від будь-яких посягань як на закон, так і честь, гідність, права і свободи, законні інтереси кожного громадянина, а відтак і держави.

         Робота суду багато в чому залежить і від досвіду та мудрості керівника, його неупередженого, поважного ставлення до підлеглих.

         Здібність, досвід, висока громадська відповідальність, відданість обраній справі – риси, які притаманні нинішньому голові Новозаводського районного суду Михайлу Івановичу Мурашку. Щось набуте в житті, але багато закладено в дитинстві батьками, які вік звікували в селі, не цураючись мозольної роботи. Стежкою від батьківських сердець і пішов їхній Мишко у велике життя і став шанованим Михайлом Івановичем. Він і досі живе

ЗА БАТЬКІВСЬКИМ ЗАПОВІТОМ.

         Від Рудки до Чернігова рукою подати. Та хоч село і поблизу обласного центру, але жило за своїми хліборобськими мірками, за своєю дідівською філософією, з якої, мов із криниці, не одне покоління черпало мудрість і розважливість, чесність і благородство. З селянського коріння – маршали, академіки, космонавти.

         Миша Мурашко так високо не піднімався у своїх дитячих мріях, але і синиці в жмені йому було мало. Хотілося швидше вирости і робити добро власними руками.

         Син пам’ятав батькову науку: «одні мозолями собі на хліб заробляють, інші – розумом. Але все то народ, люди. І кожен, якщо він чесно працює, заслуговує поваги. Ось тобі мій заповіт: ким би не став, учися слухати і розуміти людей, тоді й тебе розумітимуть і шануватимуть».

         Михайло пам’ятав про це, коли після закінчення школи натирав перші мозолі на колгоспній роботі, коли служив в армії, вчився в Харківському юридичному інституті.

         З дипломом юриста прийшов на роботу в Чернігівський райвідділ міліції, де на нього поклали обов’язки слідчого. Той, хто обіруч береться за роботу, тому ніколи легко не буває. Непросто було і Мурашку освоювати теоретично таку зрозумілу, а на практиці роботу з багатьма невідомими. Та вже через три роки до слова «слідчий» додалося «старший». А це вже не лише професійний ріст, а й визнання керівництва і колег.

         Наполегливі самотужки прокладають шлях у житті. Таким був Михайло Мурашко. З районного відділу запросили на роботу в слідчу частину УВС Чернігівської області. Тут теж попрацював три роки і чергове визнання заслуг і професіоналізму М.І.Мурашка, – призначення старшим слідчим з особливо важливих справ слідчого відділу обласної міліції.

         Загалом майже десятирічний відтинок життя віддав Михайло Мурашко службі в міліцейських погонах. Як працював, про це свідчать численні заохочення, грамоти, а ще нагрудний знак «Відмінник міліції».

         З травня 1988 року М.І.Мурашко працює суддею Новозаводського районного суду. Нові обов’язки і висока відповідальність – здійснювати судочинство. Тут найменша помилка може зламати людську долю. Та пам’ятаючи батьківський заповіт бути чесним і справедливим, син діяв у суворій відповідності із законом.

         Незабаром М.І.Мурашка призначили заступником голови, а згодом і головою Новозаводського районного суду.

         З 1999 року Михайло Мурашко не лише очолює районний суд, а й особисто здійснює судочинство.

         Як це в нього виходить, свідчать численні грамоти і пам’ятна медаль Верховної Ради України.

         Буваючи в рідній Рудці сину не соромно дивитися в очі батьку. Та і в батька гордістю серце проймається: його Михайло живе за родинними заповітами, в основі яких чесність і справедливість.

*** 

         Набути знання це лише півкроку, а ось стати професіоналом, це вже значно вищий щабель людського поступу. Лариса Борисівна ФІЛАТОВА належить до тієї категорії суддів, яких цінують насамперед за високий професіоналізм. А якщо додати до цієї якості ще й організаторські здібності, то цілком зрозуміло чому якраз Ларисі Борисівні довірена посада заступника голови Новозаводського районного суду.

         Перш, ніж набути вищу освіту в Національній юридичній академії України, дівчина попрацювала медреєстратором Чернігівського обласного бюро судмедекспертизи.

         Після закінчення вузу стажувалася в Чернігівському районному суді, працювала головним консультантом в обласному управлінні юстиції.

         І лише через десять років з початку трудового стажу Ларису Борисівну призначено суддею Новозаводського районного суду. З серпня 2006 року Л.Б.Філатова – заступник голови суду. Почесні грамоти облдержадміністра-ції, обласної і районної рад ще одне яскраве свідчення професіоналізму людини, яка неупереджено і об’єктивно здійснює судочинство.

         Більше десяти років працює суддею в Новозаводському районному суді Ігор Миколайович ШИПОВ.

         Після служби в армії працював на Коропському льонозаводі, затим вступив до Української державної юридичної академії. А досі біографія Ігоря Миколайовича вже міцно прив’язалася до набутої професії. Слідчий у Чернігівському міському управлінні міліції, старший слідчий прокуратури м. Чернігова, слідчий з особливо важливих справ прокуратури області. Затим трохи попрацювавши юрконсультантом першої категорії банку «Демарк», був призначений суддею Новозаводського районного суду, де працює і нині. За добру роботу має почесну грамоту Чернігівської міськради.

         Чернігівка Катерина Володимирівна МОРОЗ трудову діяльність розпочала з роботи в суді. Секретар судових засідань, затим консультант, помічник судді, а з травня 2003 року суддя Новозаводського районного суду.

         За добру роботу Катерина Володимирівна нагороджена почесними грамотами обласної і міської ради.

         Ірина Володимирівна ЦИБЕНКО родом з Куликівки. У 2000-му році одержала вищу освіту в Національній юридичній академії. Працювала помічником прокурора в Ріпках, була слухачкою факультету підготовки професійних суддів. З 2007 року здійснює судочинство в Новозаводському районному суді м. Чернігова.

         У Миколи Васильовича КУЗЬМІНА багата біографія. Суддею Новозаводського суду працює з 1994 року, а попередні два десятиліття трудового стажу позначені різними віхами діяльності – електрик, курсант повітряно-технічного училища, терміст на заводі автозапчастин, машиніст-кочегар, майстер виробничого навчання в СПТУ. На яких хлібах тільки не був Микола Васильович, та ось доля остаточно визначила – бути Кузьміну суддею. За добру роботу відзначений почесною грамотою Чернігівської міськради.

         У середині 80-их років Світлана Миколаївна ЧЕНЦОВА вступила до Чернівецького кооперативного технікуму. Та роботу в кооперації розпочала з юрконсультанта. Вона й визначила вектор подальшої трудоучасті. Закінчила юридичну академію в Харкові, працювала нотаріусом, працювала в Бобровиці в райдержадміністрації.

         Судову практику Світлана Миколаївна почала в Мені, а з квітня 2009 року працює суддею Новозаводського районного суду м. Чернігова.

         Цікавий трудовий шлях у Ірини Анатоліївни КОСАЧ. Починала трудову біографію табельницею АТП в Маріуполі. А потім – медичний реєстратор, друкарка, старший інспектор канцелярії слідчого відділу УМВС в Чернігові, потім слідчий, а через два роки слідчий з особливо важливих справ і врешті старший слідчий.

         Крок за кроком Ірина Косач набувала не лише життєвого, а й професійного досвіду. З 2003 року вона суддя Новозаводського районного суду. Кваліфікована робота І.А.Косач відзначена грамотами Спілки юристів України і Чернігівської міськради.

         З с. Дніпровське приїхав учитися в Чернігівський радіотехнічний технікум Олександр Григорович ДЕРКАЧ. Та після служби в армії, працюючи інспектором Чернігівської митниці, затим юрконсультантом подумував про вищу юридичну освіту. Здобувши її в 2003 році, не відразу став суддею. Працював у обласному управлінні юстиції. А з 2007 року Олександр Деркач суддя в Коропі, а вже з липня 2008 року вершить судочинство в Новозаводському районному суді м. Чернігова. Робота фахівця відзначена почесною грамотою Чернігівської міськради.

         Новозаводський районний суд для Наталії Валеріївни МАСЛЮК ніби друга домівка. З секретаря в цій установі починала трудовий стаж. Затим – судовий виконавець, юристконсультант, помічник судді, а з травня 2008 року суддя. Працюючи здобула вищу юридичну освіту в Москві. За сумлінну роботу Наталія Валеріївна має відзнаку – почесну грамоту Чернігівської міськради.

         Юрій Костянтинович ОВСІЄНКО набував вищу освіту в Національній юридичній академії в Харкові. Стажувався в прокуратурі м. Чернігова. Затим старший слідчий, помічник прокурора, прокурор відділу нагляду за додержанням законів прокуратури Чернігівської області.

         Суддею Новозаводського районного суду Юрій Костянтинович працює з вересня 2007 року.

         Верстатник Щорської меблевої фабрики – такий перший рядок трудової біографії Юрія Григоровича ГОРДІЙКА. Доки не набув вищої освіти в Українській державній юридичній академії, встиг потрудитися помічником машиніста тепловоза, столяром. А вже потім судвиконовець, стажист слідчого, слідчий прокуратури Талалаївського району. До приходу в Новозаводський районний суд, а це сталося в 2002 році, встиг попрацювати у Щорсі й Корюківці. За добру роботу Ю.Г.Гордійко нагороджений грамотами Державної судової адміністрації України та Чернігівської міської ради.

         Олексій Федорович ПОДАЛЮКА родом з Козелецького району. Закінчив Чернігівський юридичний технікум. Працював на Винниці, затим повернувся в рідні краї, влаштувався юрконсультантом Козелецького сільгоспуправління.

         У 1979 році Олексій Федорович закінчив Київський держуніверситет ім. Шевченка, працював помічником прокурора в Бобровиці, затим у Козельці. Професійно зростав, про що засвідчували чергові записи в трудовій книжці: слідчий прокуратури в Козельці, прокурор Ріпкинського району, в.о. старшого помічника прокурора Чернігівської області, старший помічник прокурора Чернігівського району, заступник прокурора Чернігова. А з травня 2002 року О.Ф.Подалюка працює суддею Новозаводського районного суду. За сумлінну роботу має грамоти міської ради.


Ветерани згадують 

ПЕРЕСЕЛЕННЯ НЕ ЗА ПРАВИЛАМИ 

         Виростав я в міліцейській родині, тож і виховувався в строгих правилах. З юних літ мене вчили честі й справедливості, поваги до закону. Батькова наука і стала вирішальним фактором у виборі професії.

         Закінчив Чернігівський юридичний технікум. Вищу юридичну освіту здобув у Харківському інституті.

         Працюючи помічником прокурора Новозаводського району, я вже тоді тісно спілкувався з головою райсуду Митрофаном Стеченком, суддями В.Ф.Григор’євим і Л.С.Навозенко. Відразу скажу: це були досвідчені фахівці. І не з чиїхось слів прийшов до такого висновку. Вочевидь переконався, бо почасти брав участь в судових засіданнях при розгляді цивільних, а більше кримінальних справ.

         Буду відвертим: у ті часи я вчився у працівників суду тонкощів спілкування з людьми, майстерності суддівства.

         Уже працюючи в обкомі партії, не переривав тісних зв’язків з авторитетними для мене юристами.

         Якось зателефонував мені Митрофан Іванович Стеченко. Розповів, що до нього прийшов інспектор пожежної охорони, склав акт з приводу порушення пожежної безпеки. Я добре розумів, що суд знаходиться в старому будинку-бараці. Таку поважну інстанцію давно пора перевести в більш пристойне приміщення. Про це мала б потурбуватися міськрада, чи хоча б навести лад у діючій розвалюсі. Взяв на себе відповідальність порадити голові суду порвати складений протокол і ще раз звернутися до міської влади, аби виділили площу для ведення судочинства.

         Я як інструктор обкому готував не одного листа в Міністерство юстиції України з проханням виділити кошти на будівництво нового адмінприміщення суду. Погоджуючи  зміст листа з облвиконкомом, од високого чиновника почув таке: «Правосуддя  можна вершити і в конюшні».

         Довелося і мені попрацювати в аварійній споруді, коли в березні 1990 року зайняв посаду судді Новозаводського райсуду. У тісному кабінетику ми поміщалися з тодішнім головою суду А.І.Волковою. Інший займали судді М.І.Мурашко й Т.О.Антипіна. У цій тісноті й справи слухали.

         Якось влітку 1991 року приходжу на роботу, а на ганку суду мене зустрічає… вгодований щур. Так образливо стало за неповагу міської влади до працівників суду.

         Якось дізнався, що на вулиці Фрунзе звільнилося приміщення рай-комунгоспу. Незабаром у місті мені стрівся мер  М. Литвинов. Я знав його по спільній роботі в обкомі. Тож прямо спитав, коли нарешті судді зможуть працювати в нормальних умовах? А голова міської ради: «Та ти знаєш, що районні фінансисти без приміщення. Ось про них подбаємо, а вже потім…»

         Я до Волкової з рішучою пропозицією, так би мовити, штурмом взяти звільнене приміщення. Антоніна Іванівна була не проти, все ж питання узгодила з управлінням юстиції. Там сказали: робіть, як знаєте, але в разі чого, ми вам нічого не радили.

         Залучивши міліціонерів та знявши вивіску «Новозаводський районний суд м. Чернігова» з нашого бараку, ми прилаштували її на фасаді будинку колишнього райкомунгоспу. У цей час на другому поверсі ще знаходився  в своєму кабінеті начальник житлової контори. Я сказав йому, що віднині тут буде суд. У цей час міліціонери вже занесли меблі.

         Другого дня працівники ЖЕУ-1 зібралися на мітинг. Нам на поміч прибули працівники управління юстиції. Удалося домовитися. І міські чиновники погодилися: хай тут буде суд.

         За роки роботи в Новозаводському суді я розглянув чимало цікавих справ. Та найбільше запам’яталося, як ми вселялися в нове приміщення. У пору неспокійних 90-их років, періоду страйків і розрухи, служителі Феміди, так би мовити, на революційній хвилі відстояли своє право вершити судочинство в належних для цього умовах.

Віталій Школьний,

суддя Новозаводського районного суду    м. Чернігова в 1990-1996 роках.


СИТУАЦІЇ ТРАПЛЯЛИСЯ РІЗНІ 

         Доля звалила на мої плечі важку, але приємну ношу. Це я зрозумів, коли був вибраний суддею Новозаводського районного суду.

         Основне, що я усвідомив уже в перші дні роботи, це те, що суддя має бути сильним морально і фізично.

         Показовим був для мене суд під головуванням досвідченої Антоніни Волкової. Судили людину, якій було десь років 50. У залі – кілька чоловік. Підсудний захищався енергійно, розповів про своє життя, які умови змусили його стати злодієм. Словом, зачепив він у мені жалісливу струну. Мені щиро було шкода цієї людини. Чомусь подумалося, що суд має оправдати цього битого життям і загнаного в куток чоловіка. Та коли суддя винесла звинувачувальний вирок, я ледь сльозу не зронив. Про це чесно зізнався Волковій. Антоніна Іванівна лише посміхнулася і сказала. Мовляв, суддя не повинен виявляти емоції, а діяти строго, як велить закон і совість.

         Згодом я, розглядаючи кримінальні, трудові, сімейні справи, завжди про це пам’ятав. Траплялося, що терзав душу за прийняті судові рішення, але, усвідомлюючи, що діяв справедливо, заспокоювався.

         У професійному становленні, крім Волкової, дуже допоміг мені Митрофан Іванович Стеченко, людина аналітичного складу розуму, високопорядна, неупереджена.

         Пам’ятаю, якось готуюся до розгляду трудового спору за позовом групи працівників до дирекції об’єднання «Хімволокно». У позові й відгуку на нього чимало спеціальних технічних термінів. Нелегко було зрозуміти, хто правий, а хто винен. Я до Митрофана Івановича з наболілим, мовляв, не розберуся. А той холоднокровно: «І з цим, і з іншими справами розберешся. Не панікуй. Уникни в суть і хай в кінці коридору, але обов’язково побачиш світло». Я чекав допомоги, а мені порадили самому розбиратися. Значить, заспокоїв себе, повірили, значить я щось можу. До слова, розібрався я тоді й, гадаю, виніс справедливе рішення.

         Траплялися ситуації. Хоч суддя і був незалежним в прийнятті рішень, але мав суд куратора в особі відділу юстиції. На одному з семінарів М.І.Стеченку закинули, мовляв, приймаєте рішення не завжди так, як треба. На що Митрофан Іванович відповів: «Ми приймаємо рішення не так, як комусь потрібно, а як закон велить».

         Якось до судового засідання у кабінеті зі мною був народний засідатель. Я над паперами схилився, а той задрімав, розігрівшись біля батареї. Нараз в кабінет заходить чоловік у дорогому шкіряному пальто і кладе на мій стіл пачку грошей. Народний засідатель тільки й прорік: «А-а..а». Візитер, либонь, лише зараз побачив незнайомця, забрав гроші, сказавши: «Ви маєте виправдати підсудного». На це я не забарився відповісти: «Усе буде за законом».

         Неприємний випадок. Недобрий слід він залишив у серці.

         На одній нараді начальник обласної міліції поскаржився, мовляв, ми ловимо злочинців, а вони, кивнув у бік суддів, їх випускають. Керівник області Л.Полажченко доручив прокурору розібратися. Справа, про яку йшлося на нараді, знову була повернута в наш суд. Розглядав її суддя М.І.Мурашко. Але ухвала, яку виніс Михайло Іванович, не відрізнялася від попередньої.

Ось такі     різні були випадки в моїй практиці в період роботи в Новозаводському районному суді м. Чернігова.

Артур Малахов,

народний суддя Новозаводського

районного суду 1986-1990 рік